Сім’я для дитини є середовищем, яке забезпечує її психічний і особистісний розвиток. Усі батьки люблять своїх дітей і намагаються зробити їх щасливими, але часто вони змушені долати несподівані труднощі й проблеми у вихованні.
Психологи та педагоги глибоко переконані в тому, що саме сім’я визначає, наскільки щасливою, захищеною, врівноваженою виросте дитина, як вона уживатиметься з дорослими та однолітками; наскільки буде впевнена у своїх можливостях, добродушна або байдужа.
Симптоми емоційної напруженості:
часті неадекватні емоційні стани (плач, депресія, апатія, невмотивовані вияви злості, полохливість, тривожність, конфліктність);
дитина не радіє новим іграшкам;
зниження пізнавальної активності (брак реакції новизни);
малюнки в темних тонах;
зміна рухової активності (підвищення – зниження);
зміни в апетиті;
проблеми зі сном (аж до безсоння);
зміни в поведінці дитини.
М. Карамзін писав: «Без хороших батьків немає хорошого виховання, незважаючи на всі школи, інститути й пансіони».
Емоційне неблагополуччя – це ситуативний дискомфорт, що виявляється зовні тією чи іншою мірою. Відомо, що тривалі негативні емоції призводять до появи соматичних захворювань.
Чому дитина погано поводиться?
Ми часто запитуємо себе, чому дитина не слухається та погано поводить себе. Щоб зрозуміти, чому це відбувається, спробуємо розібратися спочатку в причинах. Психологи визначили чотири основні приховані серйозних порушень поведінки дітей.
Перша – боротьба за увагу. Якщо дитина не отримує вдосталь уваги, яка їй так потрібна для нормального розвитку, вона знаходить свій спосіб її отримати: непослух. Батьки раз у раз відволікаються від своїх справ, роблять зауваження… Не можна сказати, що це приємно, але увагу все-таки отримано. Краще така, ніж ніякої.
Друга – боротьба проти надмірної батьківської опіки. Дітям важко, коли батьки спілкується з ними здебільшого у формі зауважень, побоювань, вказівок. Дитина починає повставати. Вона відповідає упертістю, діями наперекір. Сенс такої поведінки – відстояти право самому вирішувати свої справи, показати, що вона особистість. Не важливо, що її рішення часом не дуже вдале, навіть помилкове. Зате воно своє, а це головне!
Третя причина – бажання помститися. Діти часто ображаються на батьків. Наприклад: батьки уважніші до меншої дитини; мати розійшлася з батьком; удома з’явився вітчим; батьки постійно сваряться… Багато поодиноких приводів: різке зауваження, несправедливе покарання. У глибині душі дитини переймається, а на поверхні – протести, непослух, неуспішність. Сенс поганої поведінки: «Ви зробили мені погано, хай і вам буде так само!»
Четверта причина – втрата віри у власній успіх. Накопивши гіркий досвід невдач і критики на свою адресу, дитина втрачає впевненість у собі, у неї складається низька самооцінка. Вона може прийти до висновку: «Нема чого намагатися, все одно нічого не вийде». При цьому зовні вона показує, що їй усе одно: «І нехай погана, і буду погана». Виявити справжню причину непослуху й поганої поведінки досить просто, хоча спосіб може здатися парадоксальним.
Батькам потрібно звернути увагу на власні почуття. Якщо дитина бореться за увагу, виникає роздратування. Якщо підґрунтя стійкої неслухняності – протистояння волі батька, то виникає гнів. Якщо прихована причина – помста, то у відповідь виникає образа. Коли дитина глибоко переживає своє неблагополуччя, батько чи мати потрапляє у владу почуття безнадійності, а часом і відчаю. Що ж робити далі? Загальна відповідь на питання – не реагувати звичним чином. Адже що більше дорослий незадоволений, то більше дитина переконується: її зусилля досягли мети. І вона відновлює їх із новою енергією. Дорослому потрібно усвідомити, що саме він відчуває, і перейти до позиції допомоги.
Існує принцип, без дотримання якого спроби налагодити відносини з дитиною виявляються безуспішними. Принцип цей – безумовне прийняття дитини.
Безумовно приймати дитину – означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, помічниця тощо, а просто так, за те що вона є. Багато батьків вважають головними виховними засобами покарання й заохочення. А це свідчить про «умовну любов»: щось зробив – хороший, чогось не зробив – поганий. Таким чином виховання, тобто передавання досвіду, знань, зводиться до якоїсь дресури.
Психологи довели, що любов, турбота, ласка – це основні життєві потреби дитини. Ніколи і ні за яких умов у неї не повинно виникати сумнівів у прихильності батьків, у своїй психологічній захищеності. Ця потреба задовольняється, коли ви повідомляєте дитині, що вона вам потрібна, що ви її любите й цінуєте. Робити це можна різними способами: «Я дуже сумувала за тобою на роботі», «Я дуже люблю гратися з тобою».
Відомий психотерапевт В. Сатир рекомендує обіймати дитину кілька разів на день, кажучи, що для гарного самопочуття не лише дитині, а й дорослому потрібно не менш ніж 8 обіймів на день.
Тож любіть свою дитину та обіймайте якомога частіш! І на згадку про нашу зустріч пропоную вам пам'ятки.